Історія села Ридомиль

Коротка  історія  села  Ридомиль

На  території  села  були  виявлені  археологічні  пам’ятки  епохи  неоліту, поховання  культури  кулястих  амфор  та  залишки  городища  часів  Галицько-Волинського  князівства. 

Походження  назви  села, згідно  однієї  легенди, пов’язане  з  першим  поселенцем  Риндою  Залужним, який  рятуючись  від  татар  поселився  за  кілька  миль  від  спустошеного  рідного  села. Від  сполучення  слів  «Ринда»  і  «миль»  виникла  назва  поселення  Ридомиль. За  іншою  легендою  врятовані  жителі  поселення  Михнин, яке  спалили  татари, оселилися  на  новому  місці, але  ще  довго  оплакували  своїх  рідних. Від  слова  «ридати»  і  пішла  назва  села.

Перша  писемна  згадка  про  Ридомиль  датована  1430  р.  як  маєток  Івана  Мукосієвича. 1463  р.  село  й  замок  належали  князю  Солтану  Збаразькому. 1545  р.  власником  був  Семен  Цата. В  1583  р.  від  села  платив  побір  Юрій  Гойський  від  49  димів, 27  городників, 2 вальних  коліс, 1  попа. 1637  р.  княжна  Раїна  Соломерецька  подарувала  маєток  і  давній  замок  в  Ридомлі  князю  Миколаю  Чарторийському. Після  Чарторийських  власниками  села  в  1812  р.  стали  Ржищевські. 

Уже  в  ХV  ст.  у  Ридомлі  існував  замок  для  захисту  від  татар. Магнат  Чарторийський  на  старому  замчищі  в  XVІІ  ст.  спорудив  кам’яний  замок. У  ХVIII  ст.  замок  втратив  своє  оборонне  значення  й  перейшов  у  запустіння.

На  кошти  парафіян  1780  р.  зведено  дерев’яну  церкву  Святої  Великомучениці  Параскеви  П’ятниці. Після  припинення  епідемії  холери  в  1873  р.  побудовано  каплицю  Марії  Магдалини.

Після  третього  поділу  Речі  Посполитої  1795  р.  Ридомиль – у  складі  Російської  імперії. Від  1869  р.  в  селі  діяла  церковно-парафіяльна  школа. 1884  р.  відкрили  однокласне  сільське  училище. У  1885  р.  в  Ридомлі  було  206  дворів, 1480  жителів, православна  церква, каплиця, школа  та  два  млини.

За  переписом  1911  р.  в  селі  було  2948  жителів, однокласна  школа, фельдшерський  пункт, дві  крамниці, горілчана  крамниця, кредитове  товариство, земська  випозичальня  сільськогосподарських  машин. Найбільшому  землевласнику  Марії  Ржищевській  належало  310  десятин  землі. 

Під  час  Першої  світової  війни, перебуваючи  в  прифронтовій  смузі, у  селі  було  знищено  посіви  на  значних  площах, побито  багато  худоби. Частину  жителів  евакуювали  в  східні  губернії. Воїни, які  загинули  на  території  Ридомля, були  поховані  біля  церкви. 

У  березні  1918  р.  ридомильські  селяни  розгромили  маєток  поміщика  Аполлінарія  Бончковського, поділили  між  собою  землю  й  почали  вирубувати  ліс. 1919  р.  в  селі  діяв  загін  самооборони, який  мав  збройні  сутички  з  підрозділами  польського  війська.

Восени  1920  р.  у  Ридомлі  встановлено  польську  владу. За  часів  Польщі  кількох  селян  заарештували  й  відправили  в  концтабір  Березу  Картузьку, де  їх  замучили. Протягом  1920-1930-х  рр. діяли  «Просвіта», «Союз  українок»  та  інші  товариства. 1935  р.  відкрили  семирічну  школу  з  польською  мовою  навчання.  

На  початку  Другої  світової  війни  у  вересні  1939  р.  в  Ридомлі  встановили  совєтську  владу. У  селі  відкрили  клуб, бібліотеку, школу  для  ліквідації  неписьменності  серед  населення. Весною  1940  р.  було  організовано  колгосп  імені  Ворошилова. Органи  НКВС  заарештували  кількох  ридомильців, зокрема  членів  ОУН.

На початку 1940 р. село Ридомиль увійшло до Почаївського (з 1963 р. - Кременецького)  району  Тернопільської  області.

Від  липня  1941  р.  до  7  березня  1944  р.  село – під  німецькою  окупацією. Нацисти  заарештували  голову  колгоспу, бригадирів, сільських  активістів  та  інших, яких  згодом  розстріляли  у  Кременці. На  примусові  роботи  до  Німеччини  вивезли  близько  100  юнаків  та  дівчат. За  німецької  окупації  чимало  ридомильців  приєдналися  до  ОУН  і  УПА. 

Після  другого  приходу  совєтської  влади  весною  1944  р.  до  Червоної  армії  було  мобілізовано  понад  500  місцевих  жителів. На  фронтах  німецько-совєтської  війни  98  чоловік  загинули  й  46  пропали  безвісти, подальша  доля  ще  2  осіб  невідома.

Весною  1944  р.  у  Марцинишиному  яру  чекістами  були  розстріляні  воїни  УПА  і  мирні  жителі  села. Впродовж  1944–1949  рр.  совєтські  каральні  органи  здійснювали  арешти  ридомильців, переважно  членів  ОУН  та  вояків  УПА. Їхні  та  інші  сім’ї,  запідозрені  у  зв’язках  з  повстанцями, вивезли  у  концтабори  в  Сибір. 

Після  війни  поновили  роботу  клуб, бібліотека, школа, медпункт, запрацювало  сільське  споживче  товариство. 1950  р. колгоспи  імені  Ворошилова (1948 р.), Ковпака  та  «Більшовик» (1949 р.)  об’єднали  в  одну  сільськогосподарську  артіль  «Більшовик». У  селі  спорудили  млин (1960 р.), лікарню (1965 р.) та  школу (1970 р.). На  початку  1960-х  рр.  село  електрифікували.

1973  р.  у  Ридомлі  нараховувався  721  двір  та  2790  мешканців. У  селі  діяла  середня  школа, клуб, бібліотека, дільнична  лікарня, дитячий  садок, п’ять  магазинів, побутовий  комбінат  та  відділення  зв’язку. Пізніше  побудували  адміністративний  будинок  та  Будинок  культури. Пам’ятник  односельцям, які  загинули  в  роки  Другої  світової  війни, спорудили  у  1985 р.

Від  1991  р.  Ридомиль – у  складі  незалежної  України. У  селі  заасфальтували  сільські  вулиці, провели  нову  телефонну  лінію. З  2012  р.  село  газифіковано. 

Колгосп  «Більшовик»  1992  р.  було  перетворено  на  АПТ «Ридомиль». З  2010 р.  селяни  здають  приватні  паї  в  оренду  ПП «Агро-Експрес-Сервіс».

Населення  села  в  2001  р.  становило  1926  осіб. 

У  2014  р.  в  Ридомлі  було  611  дворів  та  1630  осіб. Працювали  ЗОШ  І-ІІІ  ступенів, Будинок  культури, бібліотека, амбулаторія  загальної  практики  сімейної  медицини, геріатричне  відділення  Кременецького  територіального  центру  соціального  обслуговування  населення, відділення  зв’язку, торгово-розважальний  комплекс ПП «Метро», торгові  заклади. Діяло  КП «Надія», до  якого  належали  млин  та  пилорама. 

Пізніше  в  селі  було  відкрито  аптеку №2 (2015 р.), кафетерій  «Версаль» (2017 р.), дитячий  майданчик (2018 р.), проведено  Інтернет  «Укртелеком» (2018 р.). 

У  селі  діють  православна  церква  Святої  Великомучениці  Параскеви  П’ятниці (1780 р.)  та  Дім  молитви  ХВЄ (1991 р.). Біля  церкви  є  поховання  воїнів  Першої  та  Другої  світових  воєн, перепоховання  вояків  УПА (1992 р.), які  загинули  на  території  Ридомля. Пам’ятний  хрест  борцям  за  волю  України  встановлено  2002  р.

Учасниками  російсько-української  війни (АТО/ООС) з  2014  р.  стали  10  ридомильців.  

Андрій  Березюк, 2020 р.

Завантажити книгу "Історичні статті про Ридомиль"