Боротьба ОУН, УПА у селі Ридомиль під час німецької та радянської окупації

17 вересня  1939  р.  Червона  армія  вступила  на  територію  Західної  України, що  сталося  за  умов  світової  війни, що  почалася  нападом  нацистської  Німеччини  на  Польщу.

У  травні  1940  р.  співробітники  Кременецького  районного  відділу  НКВС заарештували  ридомильців  Степана  Пилипчука  та  Петра  Сороку, які  були  членами  Організації  Українських  Націоналістів (ОУН). Також  9 і 10  травня  1940  р.  працівниками  управління  НКВС  у  Тернопільській  області  було  заарештовано  Данила  Хіміча  та  Степана  Резніка  як  членів  Української  Військової  Організації (УВО). Їх  всіх  звинуватили  відповідно  до  статті  54  Кримінального  кодексу  УРСР  у  приналежності  до  контрреволюційної  організації  та  збройному  повстанні. Згідно  постанов  особливої  наради  при  НКВС  СРСР  та  рішення  Тернопільського  обласного  суду  чоловіки  змушені  були  відбувати  ув’язнення  у  виправно-трудових  таборах.

22  червня  1941  р.  спалахнула  німецько-радянська  війна. Окупувавши  українські  землі, нацисти  почали  встановлювати  на  її  території  режим  кривавого  терору – сумнозвісний  «новий  порядок».

Жорстокість  німецької  окупаційної  політики, особливо  на  території  Рейхкомісаріату  «Україна», частиною  якого  була  північ  Тернопільщини (Кременецький, Шумський, Лановецький  і  частина  Збаразького  районів),  змусило  місцевих  керівників  ОУН  вже  восени  1942 р.  приступити  до  створення  перших  повстанських  відділів. 

У  вересні  1943  р.  відділ  «Крука»  і  сотня  «Ясного»  зорганізували  засідку  на  латишів, які  були  на  службі  в  німців. Це  сталося  між  селами  Устечко  та  Свинюхи (тепер  с. Очеретне) Кременецького  району. Латиші  (біля  60  осіб)  йшли  із  села  Ридомиль  на  село Старий  Олексинець. У  результаті  запеклого  бою  всі  латиші  були  знищенні. Серед  повстанців  був  поранений  сотенний  «Ясний». Повстанці  заволоділи  великою  кількістю  зброї.

 За  німецької  окупації  в  Ридомлі  з’явилося  багато  прихильників  націоналістичного  руху. Ридомиль  належав  до  військового  надрайону  «7/7»  воєнної  округи  «Богун», яка  з  кінця  1943  р.  перейшла  в  підпорядкування  Генеральній  воєнній  окрузі  УПА–Південь.

Протягом  березня–квітня  1944  р.  майже  вся  територія  Тернопільщини  знову  опинилася  під  владою  радянського  режиму. Відразу  відбулися  збройні  сутички  великих  і  малих  загонів  УПА  з  регулярними  червоноармійськими  частинами  та  підрозділами  НКВС  і  НКДБ.

Весною  1944  р.  в  селі  Ридомиль, у  Марцинишиному  яру, чекістами  були  розстріляні  воїни  УПА  і  мирні  жителі. Внаслідок  ридомильського  побоїща  загинуло  біля  півсотні  безневинних  жителів  села. Тільки  через  тиждень  радянська  влада  дозволила  поховати  трупи: одних  на  цвинтарі, інших – на  місці  побоїща. 

Під  час  призову  до  Червоної  армії  всіх  мобілізованих  чоловіків  спочатку  перевіряли  на  політичну  благонадійність  у  фільтраційних  таборах  у  тилу. Таким  чином, протягом  травня–листопада  1944  р.  співробітники  відділу  контррозвідки  СМЕРШ  Гороховецького  навчального  артилерійського  табору  Московського  військового  округу, 30-ї  навчальної  стрілецької  дивізії  в  Івановській  області  (нині  РФ)  та  інших  військових  підрозділів  здійснили  арешти  67  ридомильців, яких  було  звинувачено  у  приналежності  до  ОУН  та  УПА. Всім  їм  інкримінували  злочини, передбачені  статтею  58  Кримінального  кодексу  РРФСР, зокрема  зраду  Батьківщини  та  участь  у  контрреволюційній  організації. Переважно  8  та  10  років  ув’язнення  у  виправно-трудових  таборах – такими  були    вироки  чоловікам  згідно  постанов  особливої  наради  при  НКВС  СРСР.

5  вересня  1944  р.  працівники  Почаївського  та  Кременецького  районних  відділів  НКВС  заарештували  жінок  з  Ридомля, які  були  пов’язанні  з  ОУН–УПА. Зокрема, Марію  Цигипало  і  Ганну  Шаповал, які  займалися  медичною  опікою  в  УПА, Софію  Митрогу – члена  ОУН, Марію  Волянюк – зв’язкову  організації. Жінок  було  засуджено  на  10  років  ув’язнення  у  виправно-трудових  таборах  із  позбавленням  прав  на  3  і  5  років. Також  у  Марії  Цигипало, яка  відбувала  покарання  в  місті  Норильськ (нині Росія),  та  Ганни  Шаповал  було  конфісковано  майно.

Впродовж  1944–1949  рр.  радянські  каральні  органи  продовжували  здійснювати  арешти  ридомильців, які  належали  до  ОУН  та  УПА. Їхні  та  інші  сім’ї, які  запідозрювали  у  зв’язках  із  повстанцями, вивезли  у  Сибір.

Протягом  майже  десяти  років  оунівське  підпілля, що  наважилося  протиставити  себе  радянській  владі, здійснювало  вбивства  партійних  і  радянських  працівників, учителів, медпрацівників, господарників, які  прибули  зі  східних  областей, напади  на  приміщення  райвідділів  НКДБ  і  НКВС, підпали  колгоспних  та  селянських  будівель, зернових  пунктів, хлівів  із  худобою, зриви  мобілізації  до  Червоної  армії, псування  колгоспної  техніки, телефонного  зв’язку  тощо.

У  ніч  з  14  на  15  березня  1945  р.  оунівці  вбили  дружину  першого  голови  колгоспу  Василину  Сороку  та  їх  сина  Микиту. В  ту  ніч  загинуло  ще  15  людей.

З  весни  1946  р.  УПА  змінила  тактику, перейшовши  від  дій  великими  силами  до  використання  менших  підрозділів. Зокрема, у  1947–1948  рр.  на  території  Почаївського  району  діяла  кущова  група  «Васюта», яка  здійснила  8  збройних  акцій, в  результаті  яких  було  вбито  та  поранено  10  осіб, в  тому  числі  у  травні  1948  р.  в  селі  Ридомиль  було  поранено  голову колгоспу  Павла  Ковальчука  та  вбито  його  дружину й  бійця  винищувального  батальйону  Михайла  Грабара.

Крім  збройно-диверсійних  акцій  повстанці  вели  пропагандистську  роботу. Так, в  першій  декаді  жовтня  1948  р.  антирадянські  листівки  були  розповсюдженні  в  Бережцях, Млинівцях, Ридомилі, Рудці, Старому  Почаєві, Таражі, Устечку, Юридиці (нині  в  складі  Почаєва)  й  інших  селах  Кременеччини. Зрозуміло, що  підпільниками  це  було  зроблено  з  певною  пропагандистською  метою  напередодні  річниці  створення  УПА.  

Остання  збройна  акція  націоналістичного  підпілля  в  Ридомлі  була  здійснена  у  1953  р., коли  було  зроблено  замах  на  голову  колгоспу  «Більшовик»  Петра  Резніка, якого  було  поранено  пострілом  через  вікно.

Отже, чимало  ридомильців  були  учасниками  національно-визвольної  боротьби  українського  народу  за  незалежність  у  1940-х – на початку  1950-х  років. Утвердження  німецької  та  радянської  окупаційної  влади  на  західноукраїнських  землях  супроводжувалося  масовими  репресіями, насамперед  проти  представників  націоналістичного  руху, що  були  прихильниками  незалежної  Української  держави  й  тому  становили  серйозну  загрозу  для  загарбників. Боротьба  жителів  села  у  лавах  УПА  й  підпіллі  ОУН  проти  тоталітарних  режимів  нацистів  та  більшовиків  була  зумовлена  несприйняттям  «нового  порядку»  і  радянізації  села.