Ридомиль і Друга світова війна

Друга світова війна розпочалася 1 вересня 1939 р., коли Німеччина напала на Польщу, а СРСР незабаром окупував її східні території. 17 вересня 1939 р. Червона армія зайняла західноукраїнські землі.

Від вересня 1939 р. Ридомиль знаходився під радянською владою. У перші дні було створено сільський комітет бідняків і середняків, який встановлював радянські порядки в селі. Першочерговим завданням сільського комітету був розподіл панських і церковних земель між ридомильською біднотою. Для підтримки громадського порядку з молоді було створено народну міліцію.

Восени 1939 р. у Ридомлі почала діяти комсомольська організація, яка налічувала 16 членів. Її очолила Тетяна Могильська. За участю комсомольців у селі було відкрито клуб, бібліотеку, організовано школу для ліквідації неписьменності серед населення. Найактивнішими членами ВЛКСМ стали Іван Митрога, Василина Хитрук, Пилип Шмигельський, Дмитро Сорока, Іван Цибульський та Юрій Цісар.

У другій половині вересня 1939 р. почала працювати семирічна школа, яку відвідували понад 600 дітей.

За адміністративно-територіальним поділом Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР) у 1940 р. село Ридомиль увійшло до Почаївського району Тернопільської області.

На початку 1940 р. було проведено вибори до місцевих рад. Головою Ридомильської сільської ради обрали Павла Ковальчука.

Весною 1940 р. було організовано колгосп імені Ворошилова, в який об’єдналося понад 150 бідняцьких селянських господарств. Першим головою колгоспу було обрано Івана Сороку.

У травні–червні 1940 р. працівники НКВС заарештували Степана Пилипчука, Петра Сороку, які були членами Організації Українських Націоналістів (ОУН), а також Данила Хіміча, Степана Резніка, Тихона Сторожука й Антона Лукашевського. Їх звинуватили в приналежності до контрреволюційної організації, збройному повстанні, тероризмі та антирадянській агітації. Чоловіки отримали різні терміни ув’язнення у виправно-трудових таборах, зокрема біля міста Воркута (нині РФ).

У 1940–1941 і 1944 рр. радянська влада призвала та мобілізувала до Червоної армії 626 чоловіків.

22 червня 1941 р. почалася німецько-радянська війна. З більшої частини України, яку окупували німці, 20 серпня 1941 р. був створений Рейхкомісаріат Україна.

Від липня 1941 р. до 7 березня 1944 р. село Ридомиль перебувало під німецькою окупацією. У перші дні було заарештовано голову колгоспу, бригадирів, сільських активістів та інших, яких згодом розстріляли у місті Кременець.

У Ридомлі німецька влада вибрала, чи-то призначила, старостою сільської управи Трохима Гринюка, секретарем – Дениса Бобрика, а уповноваженим з виконання директив влади – Михайла Буковського. Було створено місцеву поліцію. У селі розміщувався гарнізон озброєних солдат, який складався з латишів.

На місці колишніх колгоспів німецька влада утворила «лігеншафти». На особисті селянські господарства було накладено «контингент» – поставки зерна, м’яса, молока та інших продуктів для забезпечення фронту. На примусові роботи до Німеччини було вивезено близько 100 ридомильських юнаків та дівчат.

За німецької окупації серед передової молоді села зросла національна свідомість. Було утворено осередки ОУН і УПА, до яких належало багато ридомильців.

Ридомиль належав до військового надрайону «7/7» воєнної округи «Богун», яка з кінця 1943 р. перейшла в підпорядкування Генеральній воєнній окрузі УПА–Південь.

7 березня 1944 р. частини радянської армії звільнили Ридомиль від німецьких окупантів.

Одним із перших заходів радянської влади стала мобілізація усіх чоловіків віком від 18 до 50 років до Червоної армії. Із понад 500 мобілізованих на фронти німецько-радянської війни 98 чоловік загинули і 46 пропали безвісти, подальша доля ще 2 осіб невідома. Найбільше ридомильців загинуло під час боїв у Латвії.

Учасниками війни та бойових дій, працівниками промисловості під час війни стало 347 ридомильців. Орденами й медалями СРСР було нагороджено 81 фронтовика.

Після звільнення Ридомля від німецької окупації жителі села внесли у фонд радянської армії 2950 пудів зерна, 2990 пудів картоплі та купили на 725000 карбованців облігацій Третьої державної воєнної позики. Крім того, населення внесло із власних заощаджень 75,500 карбованців грішми й 650,0 карбованців державних позик на побудову танкової колони.

У селі знову почала працювати семирічна школа та відновила свою роботу школа з ліквідації неписьменності серед дорослого населення.

Солдатів Червоної армії, які загинули на території Ридомля, було поховано біля церкви Святої Великомучениці Параскеви.

Весною 1944 р. в селі Ридомиль, у Марцинишиному яру, чекістами були розстріляні воїни УПА і мирні жителі. Загинуло біля півсотні безневинних жителів села. Про цю трагічну подію розповіла жителька села Параскева Морозюк: «… Я підняла голову і побачила солдатів, які оточили яр і з кулеметів почали розстрілювати всіх, хто там був. По вулиці до яру бігла босоніж Гануся Віхрукова (прізвища не пам’ятаю, так її звали на вулиці), кричала за своїм сином Іваном, який ховався в яру. Туди ж прибіг і Василь Козюра. Їх зразу ж забрали і погнали в Дзвинячу в ковпаківський штаб. А діда Стодора, який приїхав кіньми забрати вбитого сина Юрка, бандити Ковпака розстріляли на місці. Вбиті довго ще лежали на полі. Тільки через тиждень дозволили поховати трупи – одних на цвинтарі, інших прямо тут, на місці побоїща…».

Протягом травня–листопада 1944 р. під час служби в армії військовою контррозвідкою СМЕРШ Гороховецького навчального артилерійського табору, 30-ї навчальної стрілецької Іванівської дивізії, 10-ї навчальної бригади та інших військових підрозділів було заарештовано 72 ридомильців. Серед засуджених було 67 членів ОУН та вояків УПА. Також, хто при німцях був якимсь начальником чи поліцаєм – теж були осуджені. Більшість чоловіків змушені були відбувати покарання у виправно-трудових таборах та на каторжних роботах. Під час ув’язнення у таборах та тюрмах загинуло 34 жителі села.

Ще 11 чоловіків Ридомля, які належали до громади ХВЄ, було засуджено на 10 років позбавлення волі за те, що вони відмовилися брати до рук зброю. Після суду їх було перевезено відбувати строк на станцію Сухобезводну на лісоповал.

Радянською владою за політичними мотивами було засуджено 120 чоловіків, а за релігійними – 11 чоловіків.

Впродовж 1944–1949 рр. радянські каральні органи продовжували здійснювати арешти ридомильців. Засуджені жителі села переважно належали до ОУН та УПА. Ув’язнення чоловіки та жінки відбували у виправно-трудових таборах та на каторжних роботах. У деяких засуджених було конфісковано майно, а їх самих позбавлено прав. Їхні та інші сім’ї, які запідозрювали у зв’язках із повстанцями, вивезли у концтабори в Сибір.

У ніч з 14 на 15 березня 1945 р. у селі Ридомиль оунівці вбили дружину першого голови колгоспу Василину Сороку та їх сина Микиту. В ту ніч вони замучили ще 15 людей.

8 травня 1945 р. нацистська Німеччина беззастережно капітулювала, а 2 вересня капітуляцією Японії закінчилася Друга світова війна.

Під час війни і в післявоєнні роки поширювалися різні інфекційні хвороби такі, як тиф, кір, холера, короста та інші, бо медицина була зруйнована, а ліки – відсутні.

В 1945–1946 рр. у село повернулися ті, кого ще при німецькій владі було вивезено на роботу в Німеччину.

Отже, становище жителів села в період Другої світової війни погіршало внаслідок окупаційної політики німецької та радянської влади. Утвердження нацистського та більшовицького режимів супроводжувалося репресіями проти місцевого населення, особливо проти представників ОУН та УПА. Найбільше ридомильців загинуло на фронтах німецько-радянської війни та під час збройної боротьби українського націоналістичного підпілля.